Вкотре я прочитав цю книжку? Вкотре за сьогодні?
Малий обсяг тексту в таких видань для дорослого читача цілком компенсується кількістю повторів.

І з дитячих книжок, які зараз в активній ротації, ця — одна з моїх найулюбленіших по дуже дорослому рахунку. Не можна виділити, що тут «по-перше», а що «по-друге»: текст та ілюстрації кардинально відрізняються від більшості «дитячих» видань. Насправді ж, як буває з хорошими виданнями, ця книжка дуже подобається і дітям.

Структурно це начебто така сама книжка, як і решта книжок-картинок: початок (презентація персонажа), середина (події), кінець (щасливе повернення додому). Такий самий «гіт» придумють і забувають протягом ночі персонажі серіалу Black Books. Тільки Ліна Екдаль виводить структуру на перший план.

Скільки нам років? Чотири, шість, і скоро виповниться три.
Ну або п'ять.

За цим принипом називання усіх, хто є у дворі; усіх варіантів, про які чулося/згадалося побудовано весь текст книжки.

Такі короткі тексти мені здаються вимогливими до автора. Легко написати більше чи менше ніж необхідно.
Ще інтонації. Цю книжку можна читати спокійним рівномірним тоном від початку до кінця (ну майже). Лиш на мить у мене перехоплює подих на сторінці, де тексту найменше. Читаю один рядок, і зупиняюсь перед розгортом, що одночасно нагадує японські гравюри і картини Ендрю Ваєта.

Ілюстрації Емми Ганквіст це для мене це мікс із свята і загадки. Фактури, форми, кольори, все виразне, активне і водночас дуже — ніжно? — допасоване. Мабуть, я сприймаю ці ілюстрації пошарово: колір — форми/плями — текстура — деталі/сюжет. А потім уже можна переходити від одного каналу до іншого, наче слухаючи окремі інструменти в улюбленій музиці. На одному розгорті можна роздивлятись стовбури дерев, на іншому усміхатися із того, що хтось нюхає власну ногу (так, у нас є тіла, і вони нас цікавлять).

Окремо хочеться подякувати перекладачеві Леву Грицюку за пісню в перекладі. Я не знаю, як звучить шведський оригінал, але наспівую мотив, що грає на радіо у виданні «Старого Лева».