Взяли книжку у бібліотеці.
Може, це й не най-най-лавровіша книжка Костя Лавра, але який же Вінграновський…

В небі сливіла хмара, і горя не було.

І наче на око книжка безсовісно маленька, але дуже йде як читання перед сном.
Одна чи друга казочка, кілька віршиків, і вже час спати.

Приспало просо просеня,
й попростувало просо,
де в ямці спало зайченя
і в сні дивилось косо.

Йому сказало просо: спи,
заплющ косеньке око.
Залізли коники в снопи,
і хмара спить високо.

Заснув у лісі сірий вовк
і лапою укрився.
Твій сірий вовк в воді намок
і спати завовчився.

Заснуло поле і горби,
і на дорозі пустка.
В солодкім сні біля води
росте твоя капустка.

Заплющ косеньке око й ти,
підстав під вухо лапку.
Як будеш спать—будеш рости,
маленьке зайченятко.