Нечасто випадає читати книжку з відчуттям, що це саме той текст, який потрібен тут і тепер. З цією книжкою Кальвіно сталося саме так. Про автора я чув дзвін іще давно, чомусь був певен: сподобається.
Із перших сторінок це було специфічно інтимне читання. Звісно, початок книжки якщо братися цитувати, ледь не перший розділ повністю, принаймні, типологію книжок у книгарні. Так само одразу впадає в око промовистий зміст. Далі — двопланова будова тексту, де наратив щільно перемішується з метанаративом. Автор говорить про читача, персонаж описує враження, яке має справляти текст.
Коли я прочитав, що «В коридорах издательства вас подстерегают козни и ловушки; здесь то и дело слоняются какие-нибудь театральные коллективы психиатрических лечебниц, группы, занимающиеся групповым психоанализом, или коммандос феменисток», то остаточно переконався — це книжка про мене. Все було на місці в загальній картині: книгарня, видавництво, пристрасть до книжок, числені початки без закінчень, любов до орієнтального і фантастики. Я навіть складав частотні словники художнього твору для студентських досліджень. Університетські надра. Філологічне читання. Кіммерійська та кімберійська літератури, які нагадали мені «Урок» Іонеско (мій тато свого часу грав Учителя в аматорському театрі).
Чи треба казати, що останній розділ я прочитав, лежачи на ліжку поруч із Чительницею?
Це був приємний досвід. І приватний. Тому, певно, на більш-менш відсторонений відгук я не спроможуся.