Насправді відомо два цикли шпигунських романів Ле Карре, пов'язаних зі Смайлі. Просто один, де Смайлі діє на перших ролях, входить у другий, де він просто є частиною світу. Старим знайомим (а молодим Смайлі в романах ніколи не був).
Якимось дивним чином пропустивши передостанній роман більшого циклу, я щойно дочитав останній і відчуваю ностальгію прощання з улюбленим персонажем, хоча і знаю, що зустрінуся з ним знов.

Цей роман відрізняється від інших у серії тим, що у нього немає єдиного сюжету. А є окремі епізоди, де проблеми приватного життя переплітаються з перипетіями таємної служби, спогади, об'єднані тільки тим, хто згадує.
Я не знаюся на справжніх мемуарах, тому не можу сказати, як ці, художні, пов'язані з документальними. Це не важливо.

Для мене виявилось важливим інше: кожна з цих історій втягувала мене у себе цілком, захоплювала так, що її сусіди тьмяніли і втрачали своє значення.
Попри це залишається видно, що сама ця робота роздроблена по суті, що кінцевої мети може не виявитися, що життя може дійти до тої точки, коли вже тягне сказати «минуло» — і нічого такого в цьому не виявиться.

Додам, що Смайлі, як і, скажімо, в романі «Шпигун, що повернувся з холоду», ми тут майже не бачимо. Але він говорить своє останнє слово, і йде, не озираючись. Більше ми про нього не почуємо.