Перша частина, Чіба-сіті, знайомство з персонажами—все вимагає зусилля, як писав Еко у «Нотатках на полях Імені Рози»: нова авторська мова, нові авторські слова, фантастичні реалії.
Далі певний час іде екшн в уже знайомих декораціях.
А потім усе міняється. За видимим закінченням історії відкривається невидиме раніше продовження. Це дивує, і так кілька разів. Наявний наскрізний сюжет протинає не дуже пов'язані між собою фрагменти реальності.
В цьому сенсі Кейс—персонаж авантюрного роману. Він проводить нас крізь ці локуси. (О, і сам він по ходу не міняється, немає оцієї розтиражованої байки про перетворення героя.)
Мережа не сприймається як шар, доповення чи відображення реальності. Це сегмент, від якого інші сегменти так само відділені.
Майбутнє «Нейроманта» з бодімодами. Не лише розширення можливостей, але й зміна людського силуету.

Здивувало, як Гібсон ввів поліцію Тьюрінга і розправився з нею. Придумка крута, але окремої історії для неї не знайшлося.

Нейромант був для мене кіберпанк-романом минулого року. Я почав його взимку, і закінчив теж узимку—з перервами різної довжини саме читання зайняло, мабуть, трохи понад місяць вечорами. Раніше я читав російський переклад (один чи два), тепер, коли переклад забувся, можна було прочитати оригінал. Я починав повільно, по сторінці на день, зі словником і гугленням реалій, а закінчував на повній швидкості.

Більшість передмов і післямов абсолютно зайві не лише в книжках українською.