Цікава книга. Для мене це вже друга книга про кухарів диктаторів за короткий період. І от я дивлюсь, що в радянському союзі, що в Уганді чи Іраку - кухарі все так само відірвані від життя як і ті диктатори. От ніхто з них нічого поганого не бачив. А всі диктатори як один були невимогливі в їжі, правда їли тільки те, що для них вирощувалось на їхніх фермах. І не дай бог хтось інший з'їсть їжу приготовану їх власним кухарем. Зазвичай це ще й відбувається на фоні того, коли в їхній країні інші люди ледве знаходять, що поїсти і придумають такі делікатеси, як суп з кори дерева.

Хтось тут ще влучно підмітив, що коли до влади приходять комуністи, чомусь відразу пропадає вся їжа.