Оскільки я загалом не любитель соціалки, то читав із любові до драматургії й театру. Вразило, як все це сконструйовано через діалог, як соціальне висловлювання набуває артистичної форми. Відсутність повчальності, притаманної українським текстам різних родів і жанрів. Відсутність чорнухи — Ларс Нурен не смакує нещастя своїх персонажів. Відсутність гегів — роботу глядача ніхто не полегшує. Взагалі така нейтральна напруженість, як на прийомі в лікаря, який просто залазить вам у нутрощі а потім вилазить, не намагаючись по ходу злякати чи розважити. Робить роботу. Він ріже. Нам терпіти.

Більше в блозі.