Книжка, від якої я багато сміявся, і зовсім не плакав.
І яка мені нагадала про жінку в костюмі єдинорога.

Як адекватно написати про цю книжку? Про неї краще поспати, потанцювати, пожити, зрештою.
Олег Коцарев колись вибрав собі поетику, з якою трохи експериментує, і метод, якому не зраджує.
Тобто більшість віршів у цій книжці верлібри. Що формально робить книжку схожою на інші книжки Олега. Рими, які спорадично виникають в текстах, цікаві, але непереконливі. Це елемент гри, а не альтернативна поетика, покликана щось повідомити.
Є спокуса вважати Коцарева продовжувачем (чи подовжувачем) поетичних практик початку століття, але я так не вважаю. Я би взагалі його нікуди не вносив і не вписував, ані в школи, ані в напрями, бо він сам собі напрям.
Чому при формальній сталості вірші Коцарева мені не здаються повторюваними і одноманітними? Бо, як я собі уявляю, його метод — це уважний контакт із тут-і-зараз. Він дивиться, слухає, торкається, і от у першій збірці «Коротке і довге» є вірш про СБУ, «вечірнє й млосне», а в «Цирку» — про синього метелика. Обидві поезії однаково виглядають як реакція на миттєве життєве враження. При цьому вони дуже різні, ці враження, а відтак і вірші. Такі собі українські хоку.
Не менш веселим за збірку виглядає і прикінцевий авторський коментар, в якому Олег що хоче, те й розказує.

«Цирк» — це така книжка, яка або заходить (разом з методом, напевно), або ні. Важко уявити, як хтось дає умовно середню оцінку на підставі формальних факторів. Або подобається, або нема про що говорити.
Втім, попри все задоволення, яке я отримав (взагалі, великою вдачею було взяти цю книжку в дорогу), треба сказати, що вона здалась мені трохи завеликою. Тобто поетична збірка майже на 200 сторінок це вже не окрема збірка, а якесь вибране. На такому обсязі годі чекати, що всі-всі тексти будуть геніальними.
Хоча я би не назвав Коцарева геніальним. Лише дуже добрим, дуже класним, влучним та метафоричним. «Трамвайний запах велосипедом переїздить обличчя» — навмисно такого не придумаєш. А «кіт, який пише на снігу жовті вірші» — це ж треба їх там побачити і прочитати!