UPD:
Вперше я прочитав цю книжку на одному подиху.
Вдруге вголос — але я примудрився забути про це, та й слухачка підросла.
Втретє я читав її вголос для С., і в такому темпі вилізло все, на що я не звертав увагу раніше. В першу чергу — відсутність редактури. Редактора від книжки віднадили, певно, чарами. Повтори, англіцизми в синтаксисі (на що я вже сліпий, так на це, але не цього разу), одруківки тощо. Мій гіт це, звісно, м'яка собача вовна. Не скажу, що таких моментів аж так багато, але вони трапляються регулярно протягом цілої книжки. Маю старе видання, можна при нагоді звірити, чи не обмежилось видавництво покращенням самої лише обкладинки.
(І все-таки я за Гаула замість Хаула і Пустища замість Пустирищ (таки ж один раз Пустища пролізли і сюди в друкований текст))

Але цікавіше написати, що стало видно, як цей текст пошито. З розділу в розділ розкладено всякі натяки, тригери — всі вони спрацюють, звичайно, раніше чи пізніше. Жанровий текст за всіма правилами. Що мене здивувало цього разу — як Софі взагалі примудрилася закохатися в Хаула, без усяких натяків (крім канітелі з пожиранням сердець), протягом одного розділу, хоча в усіх попередніх все було однаково: сварлива баба і сякий-такий чарівник. І як легко вона прийняла свою чарівну долю.

Все хороше в книжці, за що я її люблю, лишилось.
Знов радий, що прочитав, тепер у добрій компанії.

***

Історія про те, як читач за три сотні сторінок майже закохується у стару бабу. Хоч це і зачаклована дівчина, але поводить себе вона достоту як вредна бабенція. Вона крехче, квохче, і всім добряче допікає. Хоча, може у цьому й полягає секрет людського спілкування? Якщо вже головна героїня — я схильний думати, що це таки вона, а не Хаул, — зачаклована, то й уся книжка — суцільні чари та еманації. Майже вся її дія розгортається в стінах «замку», який містить всього кілька кімнат.
Для любителів тесту Бехдель на початку книжки є мізансцена, де між собою розмовляють дві дівчини, і то переважно не про хлопців. Утім, я би не надто зосереджувався на гендерній рівності, бо більшість персонажів — істоти зміненого стану: чаклуни та зачакловані.
Іще з першого разу сподобалось те, чого немає в екранізації — Уельс. Оскільки все відбувається в якійсь загадково-чарівній країні, то й усі реалії нашого світу подаються в очудненому ракурсі.
Також це книжка, де позитивні герої досить-таки амбівалентні, а лихі викликають сум, і часом навіть співчуття. Для мене це добре, навіть дуже, бо читати книжки, дитячі й дорослі, де є лише добрі добродії та злі злодії, страшенно нудно, нецікаво й некорисно. Ця книжка не така! В ній досхочу різних кумедних моментів, безліч слабкостей і людяності. Ну, може не так аж безліч. Достатньо.


Я щонайменше двічі дивився мультфільм «Мандрівний замок Хаула» (upd: тепер це 5+ переглядів), і тепер можу сказати, що двічі читав книжку. Пам’ятаю, як це трапилося вперше, бо так я читаю геть нечасто — коли починаєш і не можеш відірватися до останньої сторінки. Це було на Шулявці, дочитував я на балконі з увімкненим освітленням, повністю захоплений текстом.
Другий раз ми читали вголос, і частину тексту я чесно прослухав, а іншу — чесно прочитав. За цим разом впали в око дрібні одруківки «вилки» замість виделки і якісь дивні моменти редактури. Але порівняно з цілим тексту, це не критичні недоліки.