Мене вже встигли повеселити рев'ю цієї книги. В основному це стосується негативних рев'ю. Там люди явно очікували не те, що отримали. Якщо ви прийшли за якимись пригодами, магією, любовними лініями то ви дуже сильно помилились обкладинкою. Закрийте і пошукайте щось інше.

Моїм єдиним очікуванням від книги було те, що тут буде багато деталей саме про мови і про лінгвістику. З цим все впорядку, таких речей там навалом. Щось мене цікавило більше, щось менше, але це дуже гарно вписувалось в загальну атмосферу книги. Моя улюблена частина - це все те, що стосувалось перекладу, його складнощів і те, що ідеальний переклад неможливий. Бо отакі проблеми мене спіткали ще в школі, коли я одну книгу з серії починала читати однією мовою, іншу - іншою і харилась з того, що все по різному називається.

Взагалі, описати жанр цієї книги досить складно. Можливо, це історичне фентезі, але от фентезі тут дуже мало. По суті, у їхній реальності було silver-working. Це от такі срібні злитки на яких писали слова двома різними мовами і вони створювали певний магічний ефект. Одним з розчарувань для деяких читачів було те, що всі люди в цій альтернативній Великобританії були досить байдужі до цього срібла і просто його використовували не дуже про це задумуючись. У них була магія, а вони отак от її ігнорували. Ну як можна? Але у мене такої претензії не виникло. Навпаки, мені дуже імпонувало те, що авторка показала як швидко щось чудесне стає буденним. Я тут радше сприймаю це не як магію і магічну систему як таку, а просто технологію. От ви давно відчували благовіння перед мікрохвильовкою? Але от якби вас попросили зібрати свою, то навряд чи б у вас це вийшло. Чим це відрізняється від магії? І це геть ніяк не заважає вам нагріти тарілку вчорашньої страви і її з'їсти. Молитись цьому богу розігрівання напівфабрикатів необов'язково.

Другим великим розчарування для деяких читачів стало те, що тут дуже багато чорно-білого і мало сірого. Основна тема цієї історії - це висосування імперією всього можливого і неможливого зі своїх колоній. І так, це достатньо чорно-біла історія, в якій колонізатор має дуже поганий, а пригнічені дуже добрі. Ці ж читачі кажуть, що тут не вистачило нюансів, авторка не знає, що таке subtlety. (оффтоп, я перше поставила цій книзі 4 зірки, бо в мене є деякі питання до логіки деяких речей, але поки я тут думала що далі писати в рев'ю, то я зависла на 20 хвилин просто згадуючи книгу і всі ті думки, що в мене вона викликала. І таке трапляється далеко не вперше з того моменту, як я її закінчила. Якщо моїх вражень так багато, то на мою думку це варто всіх зірок). Я знову таки не погоджуюсь з цією тезою. Ми дивимось на весь цей світ через очі героя, якого малим забрали зі свого дому і своєї країни. Йому світ розвалився в один момент – у нього немає рідних, тепер він не може говорити своєю мовою і навіть ім’я мусить обрати собі нове, яке буде зручним для країни через половину земної кулі. При цьому всьому, що він втратив, що від його роботи залежить успіх імперії, йому постійно нагадують, що тут він ніколи не буде своїм, але він повинен бути вдячним за все те, що йому дали. Я не бачу нічого дивного в тому, що він почувався ближче до таких же іноземців як він сам, що він був схильний більше довіряти їм. З його ж точки зору всі великобританці були для нього лише нагадуванням, що він тут чужий. Вони й самі були не проти йому про це нагадати. Але чи були вони абсотньо негативними персонажами? Знову ж таки ні. Особливо не для себе, бо для людини немислимо щиро вважати себе поганою людиною. Я впевнена, що професор Ловелл вважав себе прекрасною людиною, яка була щиро впевнена в тому, що його призначення керувати і спрямовувати цих лінивих китайців для їхнього ж блага. Покровитель одного з вавилонців дуже підтримував скасування рабства і був проти продажу людей. Але не вбачав нічого поганого, що сам володів рабом і був готовий переїхати з ним в Америку, аби тільки його не відпускати. Тут вся книга була про те, як легко в людині можуть вживатись абсолютно протилежні речі і наскільки гарно ми навчились цього не помічати. Що вже казати про переконання цілої країни?

Тут ще безліч речей про які можна писати,але я раджу таки прочитати цю книгу.

Spoiler

Майте на увазі, що в кінці ви не отримаєте відповіді на всі свої питання. Я максимально вдячна, що авторка в цій книзі не вирішила роз’язати всі проблеми однією революцією і завершити утопією в епілозі. Бо от це була б найфентезійніша книга зі всього фентезі, куди там якимось системам магії. Проблеми цієї книги залишається нашими проблемами і сьогодні. На жаль, для декого з нас буквально, бо їм не повезло мати за сусіда країну, що ніяк не може відпустити імперське минуле. Для Вавилону позбавитись всіх проблем в епілозі було б тим самим, що закінчити Гру Престолів виборами.

Примітка з тими речами, у яких мені таки не вистачило логіки:
- Чому Bablers настільки малочисельні? Джуе малоймовірно щоб їх вистачало на всю ту роботу, що вони мають робити. Тут мені здається, що імперія мала б потурбуватись про їхню чисельність і таки мати більше ніж 4 людини в рік. Бо вони навіть на всі свої поверхи по людині в рік не зможуть додавати.
- Товариство Гермес настільки впливове, наскільки ж секретне, тому кінець книги вирішився без нього. Його явно не вистачило ні на сторінках, ні хоч ще якихось відомостей поза ними.