Я читав цю книжку нерівномірно: одні вірші прочитані по разу, другі двічі й більше. Почав одразу після книжкового Арсеналу 2015 року, відкладав і повертався. Вона нервіномірна: наївна, парадоксальна, майстерна — ці три якості навряд чи можуть одночасно перетинатись у тексті.
Якісь вірші довелося чути наживо, до виходу книжки. Взагалі, коли знаєш, як звучить голос поета, його тексти звучать в голові зовсім інакше, не так, як читає автор, але й не так, як на самоті.
Чи можна взагалі об’єктивно говорити про поезію? Про поезію Мирослава я точно нічого не хочу говорити об’єктивно, а натомість хочу перечитати книжку, коли це враження забудеться, коли я змінюсь. Якщо книга вікно, то звідки й куди я визирну наступного читання, ось що буде цікаво дізнатися.