Любов до життя спричиняє одвічну дилему:
Ми хочемо жити, та прагнемо щиро і вперто
На небо, туди, де, як кажуть, ворота Едему.
Не хочем збагнути, що треба спочатку померти.

Поки що це найгірше з того, що читав з Ремарка. Хоча у цьому випадку найгірше — зовсім не означає погано. Працівник бюро ритуальних послуг у непростий економічний період не падає духом — він з почуттям гумору дивиться на смерть, вдало поєднує філософські розмови у божевільні з повсякденними розвагами. Як на мене, твору бракує сюжету. Автор відкрив мені очі на міжвоєнну Німеччину, але не зацікавив мене таким банальним питанням — “а що ж буде далі?” — воно не виникло в мене жодного разу. Але що могло бути далі — адже Німеччина котилася у прірву...