Експеліармус!
Друга книжка цільніша за першу, бо в ній немає поділу на півкнижки інтро і півкнижки екшн. Ну і якщо перша — це фантастична казка, то «Таємна кімната» — це 100% детектив. Є убивця, його шукають, є сліди, підозрювані, є «фальшиві» підказки і розкриття всіх карт наприкінці. Втім, без deus ex machina не обійшлося й тут. Головні теми заявляються з перших розділів і далі розвиваються. Це кров/магічні здібності — є «бруднокровці», чарівники з родин маґлів, і сквиби, народжені в родинах чарівників люди без відповідних властивостей. Це також і залежність/свобода у паралельній історії з ельфом Добі.
Герміона — наша людина. Рон описує її стиль так: «коли сумніваєшся — біжи в бібліотеку».
Натомість Гаррі Поттер, якого тягне «тільки до одного — до квіддичу», як завжди, виявляє (несподівано) нові унікальні здібності і отримує в користування необхідні ґаджети.
Не знаю, як на цьому етапі уявляла собі майбутнє персонажів пані Ролінґ, але з позиції людини, що трохи знає сюжет наперед (насправді, мені зручно читати, бо більшість деталей я вже забув), майбутні романтичні лінії виглядають досить прозорими.

Загалом цікаво буде пройтися по Вікіпедії та форумах типу stakexchange, але вже після завершення епопеї. Бо, може, десь далі (або в hpmor) трохи більше розкажуть про Волдеморта. Власне, в цій частині мене зацікавила його душа. Попри те, що його називають не зовсім живим (відтак він не може бути й зовсім мертвим), у нього є душа, яку можна наповнювати, ділити, переливати. Майже як «привид» у Ghost in the Shell.