Це була одна з книжок, розрахована на дооовге читання. До оповідань Міядзави Кендзі я звертався час від часу, переважно між читанням інших книжок. Хоч із перших сторінок стало ясно: цей автор буде одним із найулюбленіших, читати його, ковтаючи сторінку за сторінкою, не вийде. Вже ж наскільки дивні його твори, настільки й щільні — ані казкових рефренів, ані звичних описових конструкцій, що задають ритм прози. Принаймні, таких, на яких можна розслабитися. Все загадка, все казка.
Це дитяча книжка, і в ній так мало від того, що нині прийнято очікувати від дитячих книжок. Хоча справді — а чого від них очікувати? Останнім часом дитячому авторові складно: батьки хотіли б, аби він і розповів про незмінні проблеми людства, і уникнув їх, щоби не було нічого злого, а тільки добре, і щоби все закінчилось щасливо. На щастя, Міядзава Кендзі не сучасний (і не український) автор, від нього неможливо чогось такого вимагати й навіть очікувати. Нічого подібного і близько немає в його казках.

Персонажі живуть в синкретичному, водночас очудненому і дуже матеріальному світі, де все живе, а значить, може розмовляти. І це стосується не лише тварин чи міфічних істот, а й дерев, каміння, вітру, зірок на небі. Весь цей макросвіт і макросоціум пронизаний законами природи, оспіваним ледь не в кожній історії. Захоплення величчю природи — одна з основних тем книжки. Однак ні добрими, ні лихими більшість його персонажів не назвеш. І діють вони не в солодкавому світі. І до кінця розповіді доживають не всі. Але більшість. Казкова, чарівна атмосфера поєднується з пізнавальними описами природничого характеру та посиланнями на досягнення європейської культури. Таким чином, книжка ця і дуже японська, і водночас дуже космополітична.
Складна доля автора і водночас щирість його творів сприяли тому, що з часом популярність Міядзави Кендзі тільки зростає. Частина казок із книжки вже перетворилась на повноцінні анімаційні фільми. Є і біографічно-казковий мультфільм про самого Міядзаву, де його змальовано в котячому обличчі (як і персонажів «Ночі на Галактичній залізниці»). Якісь із них я бачів, інші тільки збираюся побачити.

Книжку прочитано. Але чи дочитано? З часом я обов'язково повернусь до неї. Для мене це одна із книг, як мотивують до вивчення мови. І тому мені хочеться мати на полиці цей переклад, а ще твори Міядзави мовою оригіналу і обов'язково — в українському перекладі. А що він колись відбудеться, я не сумніваюсь.